Прагнення пізнати рідне коріння й знайти своє місце у світі рідної культури спонукає багатьох шанувальників мови займатися “народною етимологією”. Деякі з таких взірців я подала у своїй книжці, звичайно, з відповідними поясненнями, оскільки вважаю, що народ таки має рацію, і можливо, що деякі народні знахідки згодом будуть обґрунтовані наукою. Наприклад, сербський філолог Александра Маринкович-Обровська констатує факт, що представники нової сербської школи вважають ім’я Александер (Лесандар, Сандар) слов’янським, бо воно має давні арійські корені; серед язичницької молоді ім’я Андрій пов’язують із ведійським Індрою, Артур - з Яр-Туром, Василь - із селянином (від давнього весь - село), Іван - з деревом іва (верба), дехто навіть Давида пояснює через українське давати (що скоріше сумно, ніж смішно...).
Мотивацію цих людей можна зрозуміти, адже наші академічні установи досі не мають ґрунтовних словників рідних імен і, на жаль, навіть не ставлять перед собою такого завдання. Мета цього словника:
1) повернути в народне середовище рідні імена;
2) допомогти слов’янам з’ясувати деякі імена й прізвища, які вже стали мало- або й зовсім незрозумілими.
Саме це й зумовило появу мого доповненого та уточненого видання “Рідних імен” і стало стимулом до праці.
У нашому іменослові подаються популярно розтлумачені імена, пояснення, що вони означали чи могли означати у давніх слов’ян. До деяких подано один або кілька можливих варіантів тлумачення. Імена зібрані переважно зі східнослов’янського регіону, але в цьому виданні вони доповнені великою кількістю західно- і південнослов’янських імен (болгарські, словенські, сербські джерела, серед яких Дечанська грамота, польський Іменослов тощо). Є також імена давніх мешканців Подніпров’я, що були предками племен Русі. Наприклад, імена скіфів і скіф’янок, яких Геродот називає гіпербореями, тобто мешканцями північних земель; імена антів, відомі з візантійських хронік; трохи менше слов’янських імен подано з мусульманських джерел. Ці імена, хоч і через грецьке та інше посередництво, часто в дещо видозміненому фонетичному вигляді дійшли до нас як пам’ять про наших Предків. Більшість імен взято з писемних джерел: літописів, берестяних грамот, кабальних і судових книг, словників, творів давніх істориків, (Літопис Руський, Густинський літопис, “Історія Русів”), етнологічних та мовознавчих праць Юрія Венеліна, українських та російських лінгвістів, які досліджують антропоніміку. Деякі джерела зазначаються безпосередньо в тексті, решта - в списку використаної літератури в кінці словника. Коротко подано біографічні дані деяких історичних осіб або те, чим була знаменита людина, яка носила відповідне ім’я. Вказуються і ймовірні мотиви надання того чи іншого ймення дитині - залежно від положення зірок (народного зодіаку), погодних умов, часу чи місця народження.
Крім власних імен людей, до іменослова також увійшли теоніми (імена Богів та релігійно-міфічних осіб), які пізніше ставали твірними основами для слов’янських прізвищ, наприклад, Дажбогович, Перунич, Велесич тощо. Ці імена мають позначки “Бог”, “Богиня”, “міфологічна постать” тощо, отже, їх нині з етичних міркувань надавати людям недоречно. Йдеться про те, що іноді в сучасній рідновірській практиці зустрічаємо людей з ім’ям Сварог або Велес, що викликає певне непорозуміння. На мій погляд, якщо людина найбільше шанує саме цього Бога, то варто брати імена Сварожич, Велесич, що відповідатиме внутрішній сутності його носія й “не ображатиме” Божество. На сторінках цієї книжки читач також ознайомиться з деякими архаїчними звичаями та обрядами наших Предків, що стосуються наречення людей, тих чи інших святкувань і пророцтв. Зазначимо принагідно, що в Україні словник рідних імен видається вперше після довгих століть забуття. І хоча це видання науково-популярне, воно все ж має як наукову, так і літературну новизну.