БОГ - від старослов’янського Богь, південнослов’янського Борь, давньоін дійського Вка^ак - той, хто наділяє, податель, пан, господь, владика; основа Бог- стала надзвичайно словотворчою для особових імен людей і Богів. Див. ще БОГИНЯ, БОЖИЧ. Многопроявність Божественної сутності отримала у слов’ян велику кількість імен Бога і, відповідно, множину слова Боги. Серед імен слов’янських Богів є багато найменувань одного й того ж Божества (імена-синоніми), які часто можуть виявитися давніми епітетами, що пізніше стали сприйматися як імена власні: Вишень - Всевишній, Світовид - Світлий, Миродержець - Миробог, Моко-ша - Мокра та ін. З приходом інтернаціональних світових релігій відбулося спрощення релігійного світогляду, примітивізація розуміння Божественного. Християнська церква жорстоко боролася з етнічними іменами Богів, називаючи їх “лжеіменнії Боги”, однак і вона, не змігши викорінити народне розуміння багато-проявності Бога, вимушена була замінити давніх Богів на своїх “святих”: Власа замість Велеса, Іллю замість Перуна, Богородицю замість Рожаниці тощо.
