МАРА - 1) дослівно марність, даремність; 2) привид, марево, виснаження; за Г. Дяченком “обморок, исступле-ние, потеря сознания”; 3) туман, темінь, сновидіння; 4) у ВК згадується Морок як уособлення темної сили: “ані Мара, ні Морока не сміємо славити, ті бо діви є нашим нещастям” (ВК, дощ. 4-Г); у повір’ях XIX ст. переважає уявлення про Мару як Долю, зиму, старість, невідворотність подій. Загалом Мара - уособлення різних світлових станів світу: вона й марево (біле видіння опівдні), й морок (нічна темінь); на її багатозначність вказував О. Потебня: корінь мар- позначає сонячний жар, пор. маряний - жаркий, рожевий (“вечір маряний”, “зоря маряна” - коли небо вкрите рожевими хмарками), і водночас марати - бруднити, чорнити, фарбувати. Образ Мари багатозначний, набуває тих чи інших якостей залежно від ситуації та поведінки людини. Саме цим пояснюється вшанування Марени в купальських обрядах, а також її спалювання (принесення в жертву) Богам.
