СОНЦЕБОГ - найдавніший Бог всіх слов’ян; ще із спіль-ноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пускає по вітру - все це успадковане слов’янами від їхніх Предків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле; а також теоніми: Дажбог, Бо-жич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світо-вид. Про всеперемагальну силу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: “Загля-нець Сонце и в наше воконце” (білоруське); “Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце” (польське); “Взойдет Солнце и к нам во двор” (російське); “Дог ге сунце и пресі наша врата” (сербське); “Де Сонце, там сам Господь” (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: “Окрені се Сунцу на істоку - помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу” - слов’яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в пожертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьому співали: “Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата” (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають корінь сон-, сод-, соли-, солон-(пор. посолонь - по солнцю, за ходом Сонця).
